У кілька рядків

Порівняно недавно повернулося замовчуване, заборонене і майже забуте ім'я нашої землячки, педагога Софії Русової. Щороку у гімназії відбувається вшанування її пам'яті. Та річниця з дня народження С. Русової  (18 лютого 1856) у 2014 році співпала з такими трагічними подіями, які змусили по-іншому побачити роль просвітительки у становленні української культури, педагогіки та і просто у самоусвідомленні українцями себе самих.

       Не все минає…

Як боляче, що розіп’яли мрію

Прекрасної та вільної землі!

Навала чорна змусила Софію

Тяжкі роки страждать на чужині.

Як соромно, що кревні українці

Втоптали в бруд звитягу славних днів,

Руйнують, ненаситні, мов чужинці,

Святині, що плекали з правіків.

Кому ж так ненависна Україна?

Невігласам чи Каїнам новим,

Що  наша мова ніжна, солов’їна

Вже осторонь під натиском чужим!

У Крутах програна за Україну битва,

На щедрих землях голод панував,

Під кулями обірвана молитва,

А кат свої закони написав.

Як бути серцю, як шматують землю,

Паплюжать зерно, що не проросло,

Вбивають  думку і культуру древню,

Катують дух, розстрілюють село?

Чужа по крові? Та за них рідніша!

Француженка з поліської землі,

Шукати волі  - воля важливіша!

Рушає у такі чужі краї.

Які важкі Софіїні стежини!

Та знову з нами, а не вдалині,

Благословенна небом України,

Приречена на смерть  у вигнанні.

16-27.01 2014

Кілька років тому, коли ми навіть не уявляли всього щастя жити у мирі, пригадалися розповіді моїх рідних про страшний день 12 липня 1941 року, коли у старому панському саду неподалік школи збирали мобілізованих чоловіків. Розповідали, коли голова колони була біля мосту, сад ще був повен людей. І як небагато з них повернулися  після війни до своїх домівок...

Про що мовчить пустир той біля школи?
Які   з минулого його тривожать сни?
Про це він не розкаже нам ніколи,
Ні в будні, ані в красний день весни.

Про день липневий, збори і прощання,
Про крик дитячий, сльози матерів,
Жіночий розпач, стримане мовчання
У тих, кому уже бракує слів.

Весь сад – в людському горі від розлуки,
Передчутті  великої біди,
Заціпенівши чи простягши руки
У відчаї останньому: «Не йди!»

Накрила спека сад старий ще зранку,
І так же,  як у сиву давнину,
До вечора від самого світанку
Збирається  колона на війну.

Святий Петро, твоє сьогодні свято,
Кому даруєш милість ти свою?
Хто доживе, повернеться до хати,
А хто з тобою стрінеться в раю?

Нашим соседям
Вы так гордились мирною державой,
Не начинавшей первой воевать!
Не стоит гордость и копейки ржавой,
И на былые доблести – плевать!

Горят глаза от жадности и злобы,

С экранов брызгая отравленной слюной,

Ложь самой мерзкой, самой низкой пробы

«Мессии»  продают наперебой.

Такой товар неплохо продается,

А правда или выдумки – как знать!

… А где-то чьё-то закатилось солнце –

Над грузом двести зарыдает мать…

Когда-то вы проснетесь от дурмана,

Разбив вокруг кривые зеркала,

На солнце выбираясь из тумана,

Куда тропа кривая завела,

Вы  тяжко одолеете похмелье,

Идя наощупь новою тропой,

Смертельное отталкивая зелье,

Мир обретая и в душе покой.

…Закрыв глаза в бою неправом павшим,

Придется вам самим себе сказать:

На наших землях и под небом нашим,

Нас  от кого  собрались защищать?

А парни наши балаклавы снимут,

Друзей помянут, и, придя домой,

Всех, кто дождался, от души обнимут,

Всех, кто сегодня обожжён войной… 

Вернется Крым, залечит трудно раны

По-братски разворованный Донбасс.

Мы вспомним всё, и всё-таки поздравим

С Днем нашей Независимости вас.

24.08.2014

Как хрупко всё, что ценим мы с тобою,

Весь наш огромный мир висит на волоске,

И может изменить мгновение любое

Тот храм, что строился отнюдь не на песке.

Так всё непредсказуемо - трагично,

Фатально и нелепо, только  всё же

И хрупкость мира, и его обычность

Нам всем друг друга делают дороже.

28.08.2014

Брехнею пiдлою вже поховали правду,

Тьму-таракань iзнов бере розгiн...

Учепиться недолюдок за владу-

Людського й людяного не почує вiн.

21.03.2015

Знов душею і тілом заплачено,

Як в безодню упали страшну!

Чи то вищим порядком призначено

За свободу країни ціну?

Розіп’ята чи пошматована,

Чи розорена до стерні,

Чи забита чужою мовою

Так, що слова свого – ні-ні,

Вибиралася з чорного мороку,

Захлиналась у ріках крові,

Не простивши пихатому ворогу

Всі наруги і муки свої.

Прокидалася й підіймалася –

На колінах несила жить!

Як же дорого нам дісталася

Усвідомлення гідності мить.

10.02.2015

Земля людей простила за наругу:

Рови й окопи биллю поросли,

Життя  вертає на знайомі круги,

Лиш маки між хрестами розцвіли…

Вже вицвіли пожовклі похоронки,

Не жде матуся сина край села,

Як рани, затягнулися воронки,

весна семидесята розцвіла.

Весна прощення і нового болю,

Дай  мудрості, примирення і сил

Не загубити України долю

В скаженій люті поміж двох світів…

Схиляються утомлено знамена,

Змовкає мідь оркестрів вдалині…

Земля, квітуча, щедра і зелена,

Всіх прийняла, хто згинув на війні:

Хто боронив червоную калину,

Що в лузі зажурилась від вогню,

Хто стяг беріг червоний, мов дитину,

І в бій ішов, забувши про броню,

Всіх, хто червоною святою кров’ю

Стражденну землю рясно напував,

На журавлиних крилах з подніпров’я

У вічний вирій тихо відлітав.

Спокійно спіть, солдати перемоги,

Я вірю: ваші душі – у раю!

На небесах зійшлися всі дороги,

Тих, хто свободу боронив свою.

Небесне воїнство найкращої країни!

За вас молитва, щира, тиха і проста:

Ніколи пам’ять хай про вас не сплине,

 А в наше світле завтра пророста… 

травень 2015

Там, на небі, все знають краще,

Хто ти в світі і де ти є.

Не призначать тобі нізащо

Те, що в принципі не твоє.

Тихо в домі. Усе заснуло.

 Огортає  дрімотою тінь.

Знов за книгою час забула,

Поринаючи  в далечінь.

Скрізь у домі – книги горами,

То конспекти, то плани, то звіт.

Як би визначить, згідно із нормами,

Скільки треба учительських літ,

Щоб знаходити відповідь правильну

На мільйони дитячих «чому»,

Як дитині дорогу праведну

Торувати у далину.

Помиляючись і знаходячи,

Знову в пошуках нових ідей,

Ні на мить голови не підводячи,

Забуваючи власних дітей,

Ображаючись і прощаючи,

Взявши нерви та серце в кулак,

Двері в клас на урок закриваючи,

Залишай негаразди десь так.

Молодіючи з новими класами,

Випускаючи їх на крило,

Розумієш, що школа – то казка,

То живої води джерело.

Хай не буде у серці болю,

 і сумління не докоря…

 Над відкритою книгою долі

Знов учительська зійде зоря.

Софія Русова  - Україні

Ти моя, Україно, піснями,

Що за душу беруть назавжди,

Сходом сонця, селом і лісами,

Де не знало дитинство біди.

Кришталевих арпеджій намисто

Розсипається в теплій імлі,

Літні сутінки, казка барвиста,

Світлий сум на поліській землі.

Ти моя, Україно, словами,

Де крізь сльози любов проросла,

Де душа розцвіла рушниками,

І в політ розправляє крила.

Стільки хочу для тебе здійснити,

Своє серце несу на олтар,

Щоб щасливі, усміхнені діти

Відкривали в собі Божий дар.

Ти моя, Україно, до болю,

До нестями, до щему, до сліз,

До прощення й прощання з тобою

Під пронизливий стукіт коліс.

Тануть снігом розтрачені сили,

Та за тебе я ще поборюсь

З небуття, з забуття , із екзилу

Я до тебе, Вкраїно, вернусь!

24.01.16